Інноваційні форми організації навчання

       Інноваційні форми організації навчання

як шлях підвищення пізнавальної активності учнів

на уроках суспільних предметів

         В  Україні триває реформування системи освіти. Інструментом станов-лення нової освіти є інноваційна діяльність, яка полягає у внесенні якісно нових елементів у навчально-виховний процес. Пропонуються нові технології, інший педагогічний менталітет. Сучасний етап модернізації системи освіти характеризується посиленням уваги до особистості, спрямуванням зусиль пе-дагогів на розвиток творчого потенціалу учасників навчально-виховного про-цесу. Реалізація нових векторів розвитку освіти потребує використання інно-ваційних педагогічних технологій, творчого пошуку нових або вдосконалених концепцій, принципів, підходів до освіти,  

      Однією з основних вимог до сучасної освіти є гуманізація навчального процесу, тобто ставлення до особистості кожної дитини як до вищої цінності суспільства. Воно передбачає формування людини з високими інтелекту-альними, моральними та фізичними якостями. Тому вся робота вчителя спрямована на вивчення потреб учнів. І тільки при новому нетрадиційному підході можна реалізувати завдання освіти[4].

      Актуальність теми. Новітнє суспільство висуває нові вимоги до освіти, однією із яких є підготовка людей, спроможних приймати критичні рішення, знаходити спосіб спілкування в новому оточенні, які достатньо ефективно встановлюють нові стосунки у швидко змінюваній реальності. Активність, самостійність, творчість, здатність адаптуватися до стрімких змін – ці риси особистості стають найважли­вішими на сучасному етапі історичного розвитку, а їх формування потребує реалізації нових підходів до процесу навчання.

           Завдання, що постають перед сучасною освітою, чітко окреслюють головні напрями, за якими вони мають реалізову­ватися. Серед них одним із вагомих є пере­хід від традиційної (предметно орієнтованої) до інноваційної (особистісно орієнтованої) парадигми освіти, що безпосередньо пов'язано з реалізацією у навчанні історії та правознавства особистісно орієнтованого та компетентісного підходів, оскільки це забезпечує самоцінність знань, розвиток умінь здобувати, опрацьовувати інформацію, одержану з різних джерел, застосовувати її для індивідуального розвитку та самовдосконалення людини.

     Над питаннями інновацій працювало багато вчених, дослідників : Мокрогуз О., Пометун О., Пирожниченко Л., Баханов К., Крамаренко, С. Левітас Ф., Салата О., Мисан В.

      Сучасні вимоги, визначені в освітніх стандартах, спонукають учителів не тільки надавати учням навчальну інформацію, а й навчити їх способів практичного застосування її у повсякденному житті. Реалізувати зазначені завдання покликані інноваційні форми навчання.

     Ефективність діяльності на уроці з використанням інноваційних технологій залежить насамперед від благополуччя в соціально- психологічному аспекті. Учень буде активним, якщо його не лякає атмосфера заняття, що складається з різних аспектів його власної діяльності й діяльності вчителя. Учень активний, якщо на занятті відсутня критика його особистості з боку вчителя або однокласників, а зауваження мають конструктивний характер і стосуються насамперед результатів його діяльності. Він відчуває себе в безпеці, якщо будь-який його внесок у навчальний процес цінується. Тільки за відсутності страху перед тим новим, що пропонує педагог, учень дозволить собі експерементувати з моделями поведінки, знаходячи оптимальний результат своєї поведінки, визначаючи свою роль у спільній роботі, обираючи і формуючи свою позицію, свою точку зору, „конструюючи свої знання. Як і в інших сферах суспільного буття, в системі освіти інноваційні процеси є не просто впровадженням нового. Вони реалізуються як цілеспрямовані зміни цілей, умов, змісту, засобів, методів, форм діяльності, яким властиві новизна, висо-кий потенціал підвищення  ефективності діяльності загалом або у певних їх сферах, здатність забезпечити довготривалий корисний ефект, узгодженість з іншими нововведеннями[7]. Специфічними особливостями інноваційного нав-чання є його відкритість майбутньому, здатність до передбачення на основі постійної переоцінки цінностей, налаштованість на конструктивні дії в онов-люваних ситуаціях. Освіта має забезпечити кожному, хто навчається, широкі можливості для здобуття таких умов розвитку та підготовки до життя:

 — знань про людину, природу і суспільство, що сприяють формуванню нау-кової картини світу як основи світогляду та орієнтації у виборі сфери майбут-ньої практичної діяльності;

 — досвіду комунікативної, розумової, емоційної, фізичної, трудової діяльності, що сприяє формуванню основних інтелектуальних, трудових, організаційних і гігієнічних умінь та навичок, необхідних у повсякденному житті для участі у суспільному виробництві, продовженні освіти та самоосвіти;

 — досвіду творчої діяльності, що відкриває простір для розвитку індивіду-альних здібностей особистості і забезпечує її підготовку до життя[7].

    Тому  робота є спробою пошуку оптимальних форм і методів навчання з метою формування творчої, високоосвіченої та соціально адаптованої особистості.

      Отже, дана робота покликана:

1.      Розкрити суть інноваційного навчання;

2.     Виявити переваги і недоліки такого навчання;

3.     Дати характеристику інноваційним формам навчання історії та правознавства.

  Розділ І. Інноваційне навчання : переваги та недоліки.

Одним із шляхів модернізації освітньої системи України постає упровадження в навчальний процес інноваційних педагогічних технологій і методів. Інновації (італ. іnnovatione - новизна, нововведення) - нові форми організації діяльності і управління, нові види технологій, які охоплюють різні сфери життєдіяльності людства[2].

  Педагогічна професія вимагає особливої чутливості до постійно оновлюваних тенденцій суспільного буття, здатності до адекватного сприйняття, потреб суспільства і відповідного коригування своєї роботи. Особливу значущість має ця здатність за постіндустріальної, інформаційної доби, яка потребує багатьох принципово відмінних від попередніх навичок, умінь,і відповідного мислення. Школа як один із найважливіших інститутів соціалізації людини, підготовки молоді до ролі активних суб'єктів майбутніх суспільних процесів повинна бути винятково уважною як до нових реалій і тенденцій суспільного розвитку, так і до нововведень у сфері змісту, форм і методів навчання та виховання. Відповідно, інноваційність має характеризувати професійну діяльність кожного вчителя. Нововведення (інновації) не виникають самі собою, а є результатом наукових пошуків, аналізу, узагальнення педагогічного досвіду

  Педагогічну інновацію розглядають як особливу форму педагогічної діяльності і мислення, які спрямовані на організацію нововведень в освітньому просторі, або як процес створення, упровадження і поширення нового в освіті. Інноваційний процес в освіті - це сукупність послідовних, цілеспрямованих дій, спрямованих на її оновлення, модифікацію мети, змісту, організації, форм і методів навчання та виховання, адаптації навчального процесу до нових суспільно-історичних умов.

Проблема інноватики в освітній системі актуалізувалася після набуття-Україною незалежності,  що  було викликано  наступними чинниками:

- нові соціально-економічні перетворення обумовили необхідність корінних змін в організації системи освіти, методології і технології організації педагогічного процесу в навчальних закладах різного типу (гімназії, ліцеї, коледжі та ін.) і потребу підготовки нової плеяди науково-педагогічних та педагогічних кадрів;

- посилилася тенденція гуманітаризації змісту освіти, з'явилися нові навчальні дисципліни та стрімко виникла потреба в викладачах, які б могли забезпечити творчий, інноваційний підхід до реалізації цих тенденцій;

- на відміну від умов жорсткої регламентації змісту і організації навчального процесу у радянський період в оновлюваній національній школі викладач отримав можливість творення власної педагогічної лабораторії, що, безперечно, вимагає набуття досвіду інноваційної діяльності;

- входження навчальних закладів у ринкові відносини викликає конкуренцію між державними і недержавними ВНЗ, надає можливості молодій людині навчатися там, де інноваційний потенціал та якість отриманої освіти вищі;

- бурхливі зміни в інформатизації суспільства активізувати потребу оновлення інформаційно-освітнього середовища.

 Інноваційне навчання, на відміну від традиційного, спрямоване не на навчальний предмет і подання учневі певної суми знань, а, перш за все, - на розвиток особистості учня. Мету такого навчання філософ К. Поппер визначив двома словами ” Не зашкодь ” ( отже дай молодим те, в чому вони відчувають нагальну потребу, щоб стати незалежним від нас і спроможним робити свій вибір).

 Основу змісту інноваційного навчання складає досвід. Знання в інноваційному навчанні знаходяться на другому плані. Вони повинні співвідноситись з учнем, з його потребами та інтересами.Засвоєння знань в даному випадку, є наслідком, точніше побічним продуктом досвіду переживань[8].

  Навчання історії та правознавства теж має спиратись на досвід учнів, на знання, почерпнуті з життя суспільства.

  На перший план в такому навчанні історії  висувається вироблення в учнів певних  навичок наукового сприйняття :

-         Розвивати розуміння того, як минуле раніше було представлено.

-         Збирати та анлізувати матеріали, що надходять з різних джерел і критично використовувати ці матеріали.

-         Вибирати поміж різними версіями або тлумаченнями минулого кілька точок зору і давати їм оцінку.

-         Відрізняти факт від вимислу, викривати упередженість.

-         Робити належні і виважені оцінки.

    В інноваційному навчанні головною дійовою особою є учень.  Зовсім іншу роль відіграє і вчитель. Він стає одним із тих, хто допомагає вчитись, і вчиться сам у тих, кому допомагає. Головна функція вчителя полягає в організації і стимулюванні навчального процесу, спрямованого на розвиток особистості учня.

    Спілкування між учасниками процесу навчання має особистісно – орієнтований характер, якому притаманні відкритість особистості вчителя, установка на співробітництво, спільну діяльність та індивідуальну допомогу. Кожен учень бере участь у постановці мети і завдань навчання. Учням дозволяється звертатись до вчителя, щоб отримати додаткові матеріали і завдання. У разі непорозумінь, причину вчитель шукає, перш за все у своїх діях[3].

    Інноваційне навчання являє собою суб’єкт – суб’єктну взаємодію учасників навчання. Приоритетом такого навчання є групова та індивідуальні форми навчання. Фронтальна форма роботи використовується дуже рідко. Головне в цих формах – довіра до дитини, опора на її здатність відповідати за себе, стимуляція почуття гідності і самоповаги. 

  На перший план, в такому навчанні, висуваються творчі і продуктивні знання, які визначають суть і мотиви вибору навчальних репродуктивних завдань. Перевага надається таким формам взаємодії, які забезпечують високий рівень активності кожного учня, максимальне включення його досвіду.

   Ще одним пріоритетом є диференціація навчання, яка передбачає, в першу чергу, різноманітний вибір і опору на самостійність учнів на рівні пердметів, форм навчання.Відсутність порівняння учнів один з одним. Учень порівнюється сам з собою.

  Однією із суттєвих проблем інноваційного навчання є протиріччя між його зорієнтованістю на майбутнє високо розвинуте суспільство і сучасним економічним і політичним розвитком, наслідком чого є неготовність суспільства до сприйняття інноваційного навчання.

   Ще однією проблемою є суб’єктивність такого навчання. І вчитель, і учень виступають рівноправними суб’єктами. Ефективний досвід такого спілкування залежить як від добору учнів, так і від здібностей вчителя. Тому пряме запозичення досвіду не завжди може дати відповідний ефект в іншому середовищі.

  Іншою проблемою є непідготовленість до інноваційного навчання педагогічного середовища і, перш за все, вчителів. Вихована в умовах тоталітарної системи і чудово розуміючи її вади, більшість вчителів опинились психологічно непідготовлені до рівноправних стосунків з учнями у навчанні.
Розділ ІІ. Інтерактивні методи навчання як складові інноваційного

             навчання.

2.1 Суть інтерактивного навчання

     Загальновідомо, що слово "інтерактив" запозичене з англійської мови й походить від слова "interact" (inter – взаємний та act – діяти), тобто інтерактивний – це здатний до взаємодії, діалогу. Сутність інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної активної взаємодії всіх учнів. Тому це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове, навчання у співпраці), де і учень, і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб'єктами навчання, розуміють, що вони роблять, й рефлексують з приводу того, що вони знають, уміють і здійснюють.

       Зазначимо, що організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне вирішення проблем на основі аналізу обставин та відповідної ситуації. Воно ефективно сприяє формуванню в учнів комплексу навичок і вмінь, виробленню цінностей, створенню на уроках атмосфери співробітництва й взаємодії. Важливе значення мають інтерактивні методи навчання і в розвитку творчих здібностей учнів[1].

    Незважаючи на те, що проблема розвитку творчого здатностей учнів досліджується давно, певне коло питань й досі залишається невирішеним. Так, як і раніше, більшість навчального часу на уроках відводиться репродуктивній, нетворчій діяльності учнів, а значна частина завдань у підручниках мають відтворювальний характер.

    У психолого-педагогічній літературі творча особистість розглядається як індивід, який володіє високим рівнем знань, має потяг до нового, оригінального. Для творчої особистості творча діяльність є життєвою потребою, а творчий стиль поведінки є найбільш характерним. Головним показником творчої особистості, її головною ознакою вважають наявність творчих здібностей, які розглядаються як індивідуально-психологічні здібності людини, що відповідають вимогам творчої діяльності та є умовою її успішного виконання.

    Загальновідомо, що інтерактивна взаємодія виключає як домінування одного учасника навчального процесу над іншими, так і однієї думки щодо  інших. Важливим є й те, що в умовах інтерактивного навчання учні вчаться бути демократичними, ефективно спілкуватися з іншими людьми, критично мислити, приймати продумані рішення.

     Такі підходи до навчання не є абсолютно новими для української школи, наприклад, вони реалізувалися і були поширеними в дидактиці української школи у 20-ті роки ХХ століття; елементи інтерактивного навчання також наявні в методиці навчання В. Сухомлинського, методиках учителів-новаторів 70-80-х рр. – Ш. Амонашвілі, В. Шаталова, Є. Ільїна, С. Лисенкової та інших, у теорії розвивального навчання.

   Головним завданням у діяльності вчителя історії та правознавства має стати формування стратегії й тактики дій, спрямованих на сприяння всебічного розвитку творчих здібностей школярів на уроках історії та правознавства на основі оптимального застосування інтерактивних методів навчання і форм роботи; формування особистості, яка володітиме навичками історичного й правового мислення, здатностями давати правову оцінку реальним життєвим ситуаціям, вмітиме самостійно працювати над розвитком власного інтелекту, культури й моралі та реалізувати свій творчий потенціал.

Наголошуємо на тому, що, розвиваючи творчі здібності учнів на уроках історії та правознавства, потрібно дотримуватися певних принципів в організації навчання, а саме: принципу зв'язку з практикою життя, саморозвитку, оптимального поєднання індивідуальної та колективної форм навчально-творчої діяльності, інформативності, принципу віри в можливості дитини.

     Використання інтеракції в навчальному процесі дозволяє організувати навчання таким чином, щоб учень навчився застосовувати здобуті знання і набуті вміння в житті, зрозумів, що вони можуть стати в нагоді в будь-якій життєвій ситуації  – як на професійному, так і на соціально-побутовому рівні, – зрозумів, що будь-яка з наук не існує сама по собі, а тісно пов’язана з життям.

    У науковій літературі існують різноманітні класифікації інтерактивних ме-тодів навчання. Скориставшись науковими й практичними напрацюваннями дослідниці О. Пометун , якою розроблено класифікацію інтерактивних методів навчання за формами навчання залежно від мети уроку та форм органі-зації навчальної діяльності учнів, інтерактивні методи можна об’єднати у групи[9].

                 2.2 Форми уроків історії .

     У сучасній школі широко використовуються різні форми навчальної діяль-ності: урок, навчальна лекція, семінар, навчально-практичне заняття, диспут, дидактична гра, екскурсія, домашня навчальна робота та інші. Проте в основі навчально- виховної діяльності залишається урок як самостійна форма навчання і у поєднанні з іншими формами, які органічно вплітаються у процес навчання і дають багатоманіття видів (форм) уроків. Учителі-практики у своїй практичній діяльності застосовують різноманітні форми проведення уроків історії. У цьому власне прояляється їх педагогічна майстерність. Вони керуються власним досвідом або досвідом інших вчителів, бажанням зацікавити учнів, залучити їх до активного опанування навчальним матеріалом, прагненням ефектно подати новий матеріал. Форма уроків може бути підказана темою й історичною епохою, вимогами часу. Проте в методичній літературі форми уроку з історії залишаються не дослідженими.Практично досі не створено науково обгрунтованої класифікації уроків історії за їх формою[5].

      Щоправда, в загальній дидактиці більш-менш повну характеристику видів (форм) уроку розробив М. Махмутов. Він вважав, що за основу характеристики уроку за видами (формою) варто покласти характер діяльності учителя та учнів. В історичній дидактиці спробу класифікації форм уроків зробив О. Вагін. Проте вона вже не відповідає сучасному стану процесу викладання історії.  Найбільш доцільним, на думку В. Мисана, може бути класифікація форм уроків за методами навчання. Будь-яка мета уроку вимагає певних методів навчання. Методи навчання реалізуються у видах діяльності й засобах навчання. В усіх наведених вище прикладах форм уроків відстежується єдиний підхід – учителі розробляли сценарій кожного уроку, добираючи певні засоби, прийоми та методи навчання[6]. Отже, метод навчання в поєднанні із засобами і створює той єдиний, неповторний спосіб діяльності, що визначає в результаті форму уроку (його вид). Використовувані методи навчання та порядок їх поєднання можуть стати основою для класифікації уроків за формою. Щоправда, тут виникає інша проблема – необхідно мати сталу класифікацію методів навчання.

      В сучасній дидактиці існують різні підходи щодо класифікації методів і прийомів навчальної діяльності. Уроки історії за формою можна класифікувати, взявши за основу такі методи навчальної діяльності: словесний, наочний, практичний, ігровий. Використання цих методів дасть змогу більш-менш задовільно систематизувати всі відомі на сьогодні форми уроків. Розглянемо їх.

     Словесні уроки, в яких переважають словесний метод навчання та його прийоми (бесіда, розповідь), що й визначають форму уроку: урок-розповідь, урок-бесіда, урок-сповідь, урок- спогад, урок -усний журнал, урок-залік, урок-діалог, урок- дискусія, урок-коментар, урок-рецензія тощо.

     Наочні уроки, в яких переважають наочний та практичний методи навча-ння, самостійна робота школярів, спрямована на пізнання, дослідження, уза-гальнення тошо): урок-екскурсія, практично-лабораторний урок, урок-дослі-дження за першоджерелами, пам ятками матеріальної культури, кіноурок телеурок, відеоурок тощо.

     Ігрові уроки (домінуючий метод – навчальна гра, моделювання ситуацій, перенесення з реального життя форми певного заходу, дійства): урок-турнір, урок-мандрівка, урок-КВК, урок-гра ,,Що? Де? Коли? , урок-вистава, урок-вікгпорина, урок- суд тощо.

    Якщо на уроці рівнозначними є кілька методів навчання, то форма уроку визначатиметься їх поєднанням.

    Словесно-наочні (домінуючими методами тут виступають словесний, на-очний, практичний): урок-бесіда з виконанням практичних завдань за першо-джерелами, урок-розповідь із виконанням практично-лабораторної роботи, урок-суд з елементами відеоуроку, урок-дослідження з елементами розповіді, урок-інтервю тощо.

     Словесно-ігрові (домінуючі методи – словесний та ігровий): урок-розповідь з елементами вистави, урок-вистава з елементами бесіди, урок – усний журнал з елементами навчальної гри тощо.

     Наочно-ігрові (домінуючі методи – наочний, практичний та ігровий): урок-гра з елементами екскурсії, урок-мандрівка з виконанням завдань за першоджерелами, урок-екскурсія з елементами навчальної гри тощо.

     Певна річ, що запропонована класифікація форм уроку також є умовною і може бути доповнена й змінена. Однак незмінним і очевидним є одне – видову характеристику уроку репрезентують методи і засоби навчання. Створення сталої класифікації форм уроків можливе лише на основі їх чіткої й повної характеристики[7].

    Сучасні уроки історії за формою можна класифікувати, як зазначалося вище, і за їх індивідуальними назвами. Наприклад, урок-вистава, урок-гра ,,Що? Де? Коли?, урок-суд, урок- змагання тощо. У такому випадку кількість форм уроків історії невпинно зростатиме, оскільки не визначені їх відповідні структурні елементи, що характеризуються специфічними ознаками, за критерієм наявності яких їх можна об'єднувати у певні групи. Врешті-решт, учитель може використовувати будь- яку типологію і класифікацію уроків за їх формою, однак він повинен чітко розрізняти, де йдеться про тип уроку, а де про форму, і не підміняти ці поняття одне одним.

    Пошуки творчих учителів покликали до життя нові види уроків, відмінні від планових, для яких характерні: максимальна щільність, насиченість різними видами пізнавальної діяльності, запровадження самостійної діяльності студентів, використання програмованого і проблемного навчання, здійснення між предметних зв'язків, усунення перевантаженості учнів. Цікавими для теорії та практики є власне нестандартні уроки, для яких характерне таке структурування змісту й форми, яке викликає передусім інтерес в учнів і сприяє їх оптимальному розвитку і вихованню. До них відносять:   Нестандартні уроки: 1. Уроки змістової спрямованості: уроки-семінари, уроки- лекції, уроки-конференції. 2. Інтегровані уроки: уроки-комплекси, уроки-панорами. Міжпредметні уроки: Уроки-змагання: уроки-конкурси, уроки-КВК, уроки- аукціони, уроки-турніри, уроки-вікторини Уроки сус-пільного огляду знань: уроки-творчі звіти, уроки- заліки, уроки-експромт-іспити, уроки-консиліуми Уроки комунікативної спрямованості: уроки-усні журнали, уроки-діалоги, уроки-роздуми, уроки-диспути, уроки-прес- кон-ференції, уроки-репортажі, уроки-парадокси .

Театралізовані уроки: уроки-спектаклі, уроки-концерти, кіно уроки, дидактичний театр.

Уроки-пошуки: уроки-подорожі, уроки-дослідження, уроки- розвідки, уроки-наукові дослідження

Уроки-ділові, рольові ігри: уроки-суди, уроки-захисти проектів, уроки -,,слідство ведуть знавц, уроки-імпровізації, уроки-імітації.

Структура і методика інтерактивного уроку.

     Особливістю інтерактивного навчання є підготовка молодої людини до життя і громадської активності в громадянському суспільстві і демократично правовій державі на заняттях з будь-якого предмета шкільної програми. Це вимагає активізації навчальних можливостей учня замість переказування  абстрактної «готової» інформації, відірваної від іншого життя і суспільного досвіду. Уроки також повинні надати учням основні пізнавальні та громадянські вміння, а також навики і зразки поведінки.

  Уроки мають захоплювати учнів, пробуджувати у них інтерес та мотивацію, навчати самостійному мисленню та діям. Ефективність і сила впливу на емоції і свідомість учнів у великій мірі залежать від умінь і стилю роботи конкретного вчителя.

    Застосування інтеративних технологій висуває певні вимоги до структури уроків. Як правило, структура таких занять складається з п’яти елементів:

1.     мотивація;

2.     оголошення, представлення теми та очікуваних навчальних  результатів;

3.     надання необхідної інформації;

4.     інформативна вправа – центральна частина уроку;

5.     підбиття підсумків, оцінювання результатів уроку.

Мотивація.Мета цього етапу – сфокусувати увагу учнів на проблеми і викликати інтерес до обговорювання теми.Мотивація є своєрідною психологічною паузою, яка дає можливість учням насамперед усвідомити, що вони зараз почнуть вивчати інший (після попереднього уроку) предмет, перед ними інший вчитель і зовсім інші завдання. Учень повинен бути налаш-тований на ефективний процес пізнання, мати в цьому особисту власну зацікавленість.Усвідомлювати, що і навіщо він зараз робитиме.З цією метою можуть бути використані прийоми, що створюють проблемні ситуації, викликають в учнів здивування, подив, інтерес до змісту знань та процесу їх отримання. Це може бути і коротка розповідь вчителя, і бесіда, і демонстрування наочності, і нескладна інтерактивна технологія («мозковий штурм», «мікро-фон», «криголам» тощо). Мотивація чітко пов’язана з темою уроку, вона пси-хологічно готує учнів до сприйняття, налаштовує їх на сприйняття певних проблем. Цей елемент уроку має займати не більше 5% часу занять.

    Оголошення, представлення теми та очікуваних навчальних результатів.

Мета – забезпечити розуміння учнями змісту їхньої діяльності, тобто того, чого вони повинні досягти на уроці і чого від них чекає вчитель. Часто буває доцільно залучити до визначення очікуваних результатів усіх учнів. Для сприяння успішності навчання учнів має відповідати таким вимогам:

–   висвітлювання результатів діяльності на уроці учнів, а не вчителя, і бути сформульовано таким чином: «Після цього уроку учні зможуть…»

–   чітко відображати рівень навчальних досягнень, який очікується після уроку.

 Однак досягти результатів ми можемо тільки залучивши учнів до діяльності. Отже, вони повинні розуміти для чого вони прийшли на цей урок, до чого їм треба прагнути і як будуть перевірятися їхні досягнення.Цей елемент уроку має займати не більш 5% часу заняття.

      Надання необхідної інформації. Мета цього елементу, етапу уроку – дати учням достатню інформацію для того, щоб на її основі виконували практичні завдання, але за мінімально ко-роткий час. Це може бути міні-лекція, читання роздаткового матеріалу, опанування інформацією за допомогою технічних засобів навчання або наочності. Для економії часу на уроці і для досягнення максимального ефекту уроку можна подавати інформацію для попереднього домашнього вивчення. Ця частина уроку займає 10-15% часу. 

       Інтерактивна вправа – центральна частина заняття.Її метою є засвоєння навчального матеріалу, досягнення результатів уроку. Інтерактивна частина уроку має займати близько 50-60% часу на уроці.

Обов’язковою є така послідовність проведення інтерактивної вправи:

– інструментування – вчитель розповідає учасникам про мету вправи, правила, послідовність дій і кількість часу на виконання завдань (2-3 хв)

– об’єднання в групи і розподіл ролей (1-2 хв)

– виконання завдання, при якому вчитель виступає як організатор, помічник, намагаючись надати учасникам максимум можливостей для самостійної ро-боти(5-15 хв)

-презентація результатів виконання вправи (3-5 хв)

– рефлексія результатів учнями: усвідомлення отриманих результатів, що досягається шляхом їх спеціального колективного обговорення (5-15 хв) 

  Рефлексія. Рефлексія є природним невід’ємними найважливішим компонентом інтерактивного навчання на уроці. Вона дає можливість учням і вчителю:

–   усвідомити, чого вони навчилися

–   пригадати деталі свого досвіду і отримати реальні життєві уявлення про те,  що вони думали і відчували, коли зіткнулися з тією чи іншою технологією

–    оцінити власний рівень розуміння та засвоєння навчального матеріалу і спланувати чіткі реальні кроки його подальшого опрацювання

–    як постійний елемент навчання, привчати людину рефлексувати в реальному житті, усвідомлюючи свої дії та прогнозуючи подальші кроки

–    учителям – побачити реакцію учнів на навчання та вносити необхідні корективи

Функції підсумкового етапу уроку

–          прояснити зміст опрацьованого

–          порівняти реальні результати з очікуваними

–          проаналізувати, чому відбулося так чи інакше

–          зробити висновки

–          закріпити чи відкоригувати засвоєння

–          установити зв’язок між тим, що вже відомо, і тим, що потрібно засвоїти, навчитись у майбутньому

–          скласти план подальших дій.

      Характеристика уроку історії за типологічними та видовими ознаками не лише збагачує вітчизняну науково-методичну думку, а й розширює можливості організації навчально-виховного процесу в сучасній українській школі[8].   Таким чином, методи навчання історії у поєднанні із засобами навчання є ос-новою для класифікації уроків за формою. Уроки історії за формою можна класифікувати, взявши за основу такі методи навчальної діяльності: словесний, наочний, практичний, ігровий. Відповідно розрізняють словесні, наочні, ігрові форми уроків. На уроках з кількома рівнозначними методами навчання їх форма визначається їх поєднанням: словесно-наочні, словесно-ігрові, наочно-ігрові.

2.3 Характеристика інтерактивних методів начання.

    Пошуки творчих учителів покликали до життя нові види уроків, відмінні від планових, для яких характерні: максимальна щільність, насиченість різними видами пізнавальної діяльності, запровадження самостійної діяльності учнів, використання програмованого і проблемного навчання, здійснення міжпредметних зв'язків, усунення перевантаженості учнів. Цікавими для теорії та практики є власне уроки з використанням нестандартних форм і методів, для яких характерне таке структурування змісту й форми, яке викликає передусім інтерес в учнів і сприяє їх оптимальному розвитку і вихованню

   Зупинюсь коротко на характеристиці окремих інтерактивних методів, що, на мою думку, є ефективними у навчанні історії та правознавства[9].

1) Імітаційні ігри – це процедури з виконання певних простих, відомих дій, які відтворюють, імітують будь-які явища навколишньої дійсності. Результатом є швидке прийняття рішень та миттєві реакції.

Імітаційні ігри розвивають в учнів уяву, навички критичного мислення, сприяють застосуванню на практиці вмінь, стимулюють прояви самостійності, їхні творчі можливості. Наприклад, під час вивчення теми "Що таке сім’я і шлюб" (практичний курс правознавства, 9 клас) можна імітувати умови укладання шлюбу та умови, що перешкоджають вступу в шлюб, а теми  "Особливості організації державної влади і місцевого самоврядування в Україні. Верховна Рада" (правознавство, 10 клас) – пленарне засідання Верховної Ради.

2) Рольова гра, мета якої – визначити ставлення учнів до конкретної життєвої ситуації, допомогти їм набути досвіду за допомогою гри, навчатися на основі досвіду та почуттів. Розігрування конкретної життєвої ситуації за ролями сприяє розвитку уяви і навичок критичного мислення, формує спроможність знаходити і розглядати альтернативні варіанти дій, допомагає уявляти себе в тій чи іншій соціальній ролі, співчувати іншим тощо.

У ході рольової гри учасники розігрують у ролях визначену вчителем проблему або ситуацію. Рольова гра потребує ретельної підготовки. Зокрема, учитель спільно з учнями має провести розподіл ролей, скласти сценарій. Прикладом рольових ігор може бути інсценізація уривків з повістей М. Гоголя "Тарас Бульба" та В. Малика "Таємний посол" під час вивчення тем "Виникнення Запорізької січі" та "Запорізька Січ у другій половині ХVІІ ст." у шкільному курсі історії України у 8 класі .

3) "Мікрофон" – цей метод дає можливість кожному учневі швидко і лаконічно, імітуючи "говоріння в мікрофон",висловлювати власну думку чи позицію. Наприклад, у ході вивчення теми "Кирило-Мефодіївське братство" на уроці історії України у 9 класі на етапі вивчення нового матеріалу вчитель може поставити запитання "Чи була, на вашу думку, діяльність членів Кирило-Мефодіївського братства небезпечною для царату?".

    На уроці з практичного курсу правознавства у 9 класі у процесі вивчення теми "За якими правилами ми живемо?" на етапі узагальнення вивченого матеріалу можна запропонувати учням таке запитання: "Яких соціальних норм ви дотримувались упродовж минулого тижня?" .

  "Мікрофон" є ефективним методом на заключному етапі уроку, коли учні рефлектують з приводу того, що і як вони робили на уроці. Наприклад, можна запропонувати учням запитання на зразок: "Що я встиг/встигла зробити на уроці? Чого досяг/досягла? Що залишилося невирішеним? Що сподобалося найбільше?" тощо.

4) Метод "Навчаючи – вчуся" (або "Кожен навчає кожного", "Броунівський рух") надає учням можливість взяти участь у навчанні, тобто поясненні нового однокласникам. Наприклад, вивчення теми "Спадкове право" (правознавство, 10-й клас) можна організувати на основі цього методу. Отже, учням пропонуються кольорові картки із вказаними на них чергами спадкоємців для прочитання й запам’ятовування упродовж 2-3 хвилин, а після цього вони мають ознайомити з цією інформацією однокласників.

5) Робота в малих групах допомагає учням набути навичок спілкування й співпраці. Це один із найбільш ефективних методів, адже за організації групової роботи відбувається обмін думками, результатом якого є оптимальне спільне вирішення поставленої проблеми. Зокрема, на уроці історії у 6 класі з  теми "Релігія стародавніх греків" на етапі ознайомлення з новим матеріалом можна об’єднати учнів у п’ять груп. Кожна із груп отримує картку із зображенням богів і завданнями: "Визначте, який бог зображений,  охарактеризуйте його". Протягом 5-10 хвилин групи виконують завдання та представляють результати  класу.

6) "Коло ідей" – ефективність цього методу полягає у вирішенні суперечливих питань зі створенням можливості учням висловити власну позицію. Наприклад, під час вивчення теми "Воєнно-політичні події Національно-визвольної війни 1649-1651 років" на уроці історії України у 8 класі на етапі підбиття підсумків можна запропонувати учням таку думку: "Перемога поляків у Берестецькій битві не означала цілковитої поразки козаків". Учні висловлюють свої думки по черзі, доки не будуть вичерпані ідеї; всі запропоновані варіанти відповідей записуються на дошці.

 7) "Мозковий штурм" – це ефективний метод колективного обговорення, пошук рішень, що спонукає учнів проявляти уяву та творчість, що досягається на основі вільного вираження думок усіх учасників і допомагає знаходити кілька рішень з конкретної теми. Наприклад, на уроці правознавства у 10 класі (тема "Правопорядок і правопорушення") варто запропонувати учням запитання: "Якими є основні причини правопорушень у нашій державі?" та записати його на дошці. Учасники мозкового штурму, відшуковуючи відповідь на поставлену проблему, висувають ідеї щодо її розв’язання. На дошці записуються всі варіанти ідей доти, доки всі присутні не вважатимуть кількість достатньою. Після цього ідеї аналізуються, групуються й узагальнюються.

8) "Займи позицію" – цей метод дає можливість виявити різні позиції учнів щодо певної проблеми або суперечливого питання. Метод є ефективним з точки зору демократичності щодо розмаїття поглядів на проблему, що вивчається/обговорюється, та надання можливості учням усвідомити наявність протилежних позицій щодо її вирішення. Унаслідок застосування цього методу учні навчаються слухати свого співрозмовника та наводити переконливі аргументи щодо власного твердження. Наприклад, на занятті з історії України у 8 класі з теми "Люблінська унія" учитель може запропонувати учням думку історика І. Крип’якевича: "Люблінська унія за всіх негативних наслідків дала принаймні одну користь: всі українські землі були злучені в одну цілість…". Далі учням пропонується обрати одне із тверджень – "Так, згоден/згодна", "Ні, не згоден/не згодна", "Це складне для мене питання" та обговорити власну позицію в утвореній групі, висловити власні аргументи. Після цього хтось із учнів може змінити свою позицію й перейти до іншої групи. Далі вчитель має підбити підсумки, а учасники – назвати найбільш переконливі аргументи своєї групи  .

    Отже, упровадження інтерактивних методів навчання сприяє формуванню в учнів пізнавального інтересу до вивчення історії та правознавства, дозволяє вчителю враховувати особливості розвитку творчих здібностей школярів та, адже інноваційні методи навчання активізують творчий потенціал учнів і підвищують якість засвоєння ними загальноосвітніх знань, забезпечують практичну й творчу підготовку.

         Як свідчить наш багаторічний досвід викладання історії та правознавства, для досягнення оптимальних результатів у розвитку пізнавальних навичок і творчого мислення учнів, умінь самостійно конструювати свої знання, орієнтуватися в інформаційному просторі ефективною є інтеграція інноваційних методів, поєднання різноманітних методів навчання і форм роботи школярів на уроках історії та правознавства.

     У результаті оптимального використання різних інтерактивних методів навчання змінюються позиції вчителя й учнів у навчально-виховному процесі. Із носія готових знань учитель перетворюється в організатора пізнавальної діяльності учнів, а останні стають рівноправними суб’єктами в навчанні. Водночас створюється та реалізується модель творчої особистості, яка не лише володіє навичками спілкування, розуміє історичний процес і правові явища, а й вміє самостійно працювати над розвитком власного інтелекту, культури й моралі, виявляє свій творчий потенціал, що є основою успішного подальшого професійного становлення особисистості.

Висновки.

    Вимоги часу, реформування системи освіти в Україні орієнтують учителів на відмову від авторитарного стилю навчання на користь гуманістичного підходу й застосування методів, що сприяють розвитку творчих засад особистості з урахуванням її індивідуальних особливостей.

             Інноваційне навчання розкриває творчість учителя і учнів, сприяє за-барвленню щоденних уроків, робить уроки такими, які запам’ятовуються надовго. Основою такого навчання має бути активізація пізнавальної діяльності учнів за допомогою організації спілкування учнів між собою, учнів з учителем, між групами, спрямоване на вирішенн спільної проблеми.

   Отже, узагальнюючи вище сказане, хочу звернути  увагу на те, що використання інтерактивних методик у навчальному процесі вищих навчальних закладів, зокрема при вивчення гуманітарних дисциплін, створює умови для розвитку самореалізації особистості та допомагає досягти високого інтелектуального розвитку студентів. Адже, тільки уміле проектування і реалізація двох складових освітнього процесу – наочно-змістовної і процесуальної – приводять до формування толерантності як найважливішої характеристики в  українському демократичному суспільстві. В найбільшій мірі це залежить від педагогічної майстерності викладача гуманітарних дисциплін, у тому числі від прояву його особистої толерантності в освітньому процесі .

 Таким чином, у сучасній педагогіці має місце багатоваріантність форм і методів інноваційного навчання, спрямованих на якісне засвоєння знаньучнями, розвиток їх розумової діяльності, виявлення умінь та навичок критичного осмислення проблем, набуття досвіду самостійного опрацювання навчального матеріалу, пошукової роботи, набуття якостей, які стануть у нагоді в подальшому житті.

Виходячи з вище сказаного, вчитель набуває нової ролі, тому  повинен:

-         використовувати різноманітні методи подачі нового матеріалу;

-         ставити завдання, які дозволяють учням  засвоїти навчальний матеріал відповідно до рівня їх підготовки та можливостей пізнавальної діяльності;

-         надати можливість учням демонструвати свої досягнення в отриманні знань.

      Підвищення рівня професійної майстерності вчителя є основним завданням на всіх етапах розвитку школи. Сучасній школі сьогодні потрібний учитель, який міг би оновлювати, удосконалювати зміст своєї діяльності. Впоратися з цим завданням можна тільки за умови розумного поєднання традиційних та інноваційних форм і методів навчання. Запровадження інновацій викликане самими процесами, що складаються в освітніх закладах, зміною ставлення до процесу навчання його суб’єктів: вчителів, учнів, батьків, громадськості. Та й самі форми і методи навчання з часом застарівають, а тому й потребують оновлення. Всі погодяться, що неможливо навчитися чогось на все життя, а отже, у освітян, виникла потреба постійно поглиблювати й оно-влювати свої знання, уміння, навички, шукати активні форми навчання з метою підвищення мотивації до нього, підвищення рівня успішності. Звісно, дорослі, як і діти, ефективно вчаться, коли мають мотивацію. Підвищити мотивацію до навчання можна лише тоді, коли посилатися на справжні потреби тих, хто навчається, і створити умови для їх забезпечення.

 Список використаних джерел

1.     Активні та інтерактивні технології навчання  // Віхи століть.  –2004.–№ 4.

2.     Баханов, К. О. Професійний довідник вчителя історії / К. О. Баханов. – Харків : Основа, 2011.

3.     Баханов, К. О. Організація особистісно орієнтованого навчання  : порадник молодого вчителя історії / К. О. Баханов. – Харків : Основа, 2008.

  4.Баханов К. Шляхом інноваційного навчання // Історія в школах України. –

     1999. – №4. – С. 19-25.

  5.Левітас Ф., Салата О. Методика викладання історії. Посіб. для учит. /

    Ф. Левітас, О. Салата. – X.: Основа, 2006. – 96 с.

   6.Мисан В. Сучасний урок історії: Навчально-методичний посібник / В.

      Мисан. – К.: Шкільний світ,  2010. – 120 с.

   7.Мокрогуз, О.П.Інноваційні технології на уроках історії / О.П.Мокрогуз.

     – Харків : Основа, 2007.

  8. Пометун О. Методика навчання історії в школі. / О.І.Пометун, 

     Г.О.Фрейман. –К.: Генеза, 2005. – 328 с.

   9.Пометун О., Пирожниченко Л. Сучасний урок. Інтерактивні технології

   навчання.-К.: Видавництво А.С.К., - 2004,- С.7, 11, 19.